Попри радше невтішну ситуацію на фронті, втрату підтримки деяких союзників, і все більшу невизначеність щодо подальшої підтримки деяких з тих, що залишилися, були і гарні новини для України. Так, наприклад, у The Wall Street Journal розповіли про наміри деяких крупних іноземних інвесторів вкладатися в Україну навіть попри війну. "Джон Мазаракіс став багатим, позичаючи гроші компаніям, які мали справу з канабісом, і керуючи мережею піцерій вздовж Східного узбережжя. Його наступна велика ставка: будинки і промислові парки в охопленій війною Україні. Мазаракіс і $2-мільярдна компанія з управління активами Chicago Atlantic, яку він заснував, готуються інвестувати в цю країну $250 мільйонів. Він не сам. Інвестори зі сталевими нервами потроху повертаються в Україну, приваблені можливістю допомогти цій країні в її боротьбі проти Росії – і придбати активи задешево", – написали у WSJ. В американському виданні вточнили, що компанія Мазаракіса "планує створити партнерства з українськими будівельними компаніями, щоб побудувати доступні будинки і квартири. Chicago Atlantic також планує інвестувати у довгострокові промислові проєкти. Він прогнозує приблизно 20%-відсотковий прибуток. “Це бінарна ситуація. Якщо Україна програє війну, очевидно, що ми все втратимо, – сказав Мазаракіс. – Якщо Україна виграє війну, ми зможемо отримати прибуток, на який вказуємо, чи набагато більший”. Станом на серпень цого року, Україна отримала $3,1 мільярди прямих іноземних інвестицій, включно з реінвестованими прибутками, після незначного скорочення за такий самий період минулого року. Ціни на багато іноземних державних облігацій з травня підскочили приблизно на 50 відсотків, хоча вони продовжують продаватися з великою знижкою. Німецька Bayer нещодавно розпочала розширення вартістю понад $60 мільйонів свого насіннєвого заводу на захід від Києва, а Nestlé розширює свою фабрику з виробництва локшини швидкого приготування на заході країни". "Довгостроковий процес відновлення України буде величезним, – зазначили у The Wall Street Journal. – Території, які було звільнено з-під контролю Росії, вже стикаються з такими перешкодами як брак робочої сили, наземні міни і обмежений доступ до позик від українських банків. Президент Володимир Зеленський оцінив реконструкцію у понад мільярд доларів. Багато передових інвесторів не наважуються вкладати гроші в активну зону бойових дій. Україна посідає високі позиції в світових рейтингах корупції, часто поряд з такими країнами, як Іран і Сьєрра-Леоне. Інвестування в Україну супроводжується унікальними викликами. Бомбосховища обов’язкові для нових будівельних проєктів. Найняти охорону і спортивний автомобіль може коштувати $10 тисяч на день. Багато полісів страхування здоров’я і життя не покривають зони бойових дій. Додаткове страхове покриття коштує $1500 або більше на день". Також в тексті пояснили, що "після падіння Радянського Союзу у 1991 році очікувалося, що Україна стане одним з найбільш популярних напрямків для іноземного інвестування. Вона має родючі землі, освічене населення і ідеальне розташування на перехресті Східної і Західної Європи. Інтеграція західного капіталізму з радянським комунізмом виявилася непростою. “Ми як юристи провели багато часу не тільки як переговорники, але і як освітяни. Я пам’ятаю, як казав комусь, що борги потрібно повертати, – сказав Петер Телюк, українсько-американський юрист, який провів десятиліття, працюючи в Україні. – На мене дивилися з подивом”. Корупція, політична нестабільність і потужна олігархія відлякали іноземних інвесторів. За останні роки в Україні відбулися зміни, зокрема, ревізія урядових антикорупційних заходів і окремих частин судової системи". "Я не уявляв, що вони можуть досягти такого рівня цинізму" Дві важливих історії в західних медіа мали місцем події Росію, але стосувалися її війни в Україні. Обидвоє вони про брак гарматного м'яса для путінської війни і огидні спроби російських посадовців гарматне м'ясо здобути. У The New York Times розповіли, що "кілька місяців тому Сандіп Тапалія, безробітний лаборант, зателефонував своїй сестрі в Катманду, щоб поділитися вражаючою новиною. “Я долучився до Російської Армії!” – вигукнув він в телефон з Москви. Він не міг знайти гідну роботу вдома в Непалі, сказав він, тож це був найкращий варіант. Незабаром його мали відправити в Україну". "Його молодша сестра Шанта не могла в це повірити. “Ти збожеволів? Тебе вкусив скажений пес? – Закричала вона. – Чи ти не знаєш, що там вмирають тисячі людей? Для них ти наче комаха”. Він вмовляв її не хвилюватися – зрештою, він записався лише медиком – і пообіцяв залишатися на зв’язку. Кілька тижнів він так і робив, показавши контракт, який він підписав, на 75 тисяч рублів на місяць (близько $750), свої фото в елегантному камуфляжі і навіть кілька відео, як він марширував навколо російської військової бази. Але менше ніж за місяць він залишив коротке голосове повідомлення: “Нас забирають у джунглі. Я зателефоную тобі, коли повернуся”. Потім – мовчання". У NYT зазначили, що "без виходу до моря, зі населенням і безробіттям, що зростають, Непал є однією з найбідніших країн Азії. Він також має тривалу історію експорту молодих чоловіків на війни інших народів". У тексті також вказали, що "війна в Україні поставила Непал у складну ситуацію. Він намагався залишатися нейтральним, відмовившися приєднатися до санкцій проти Москви. Але, на відміну від Індії, в Організації Об’єднаних Націй Непал став на позицію проти насильницького експансіонізму Росії". "Коли у лютому 2022 року Росія вторглася в Україну, 30-річний Сандіп шукав роботу, – йшлося далі в тексті The New York Times. – Він працював техніком в лабораторії, яка мала справу з Covid, але його звільнили, коли кількість заражень зменшилася. В той же час він закохався і одружився. Минулої осені, коли в Непалі різко зросла інфляція і впала туристична галузь, він розробив план: він отримає студентську візу в Росію, попрацює там кілька років, а потім перебереться до Західної Європи. Він дуже хотів жити в Іспанії. Його дружина допомогла заплатити $8 тисяч компанії в Катманду, столиці Непалу, щоб організувати все необхідне – переліт, візу, і зарахування в російську мовну школу, – тож минулого жовтня він приземлився у Москві". "Але все пішло не за планом. Він мав важку роботу на металургійному заводі, потім у квітковій крамниці, потім розгрібав сніг, і його міграційний дозвіл добігав кінця. Проте у травні щось змінилося. Президент Росії Владімір Путін оголосив, що іноземці, які прослужать рік у російській армії, отримають в прискореному порядку російське громадянство. Для Росії це був спосіб поповнити ряди після приголомшливих втрат. Для мігрантів як Сандіп це був, очевидно, шанс, перед яким не встояти, хоча, як сказала його сестра, “він був худорлявий, слабкий, і ніколи не цікавився військовими справами, ніколи”. Того самого дня, коли Путін підписав цей акт, Сандіп підписав контракт з російським міністерством оборони. Він зобов’язував його брати участь у “заходах з підтримки або відновлення міжнародного миру”". У NYT розповіли, що Шанта довго шукала брата, поки один російський посадовець не повідомив її, а непальські посадовці не підтвердили, що він загинув і був похований десь на військовому цвинтарі в Росії. Зараз сестра, яка була дуже прив'язана до Сандіпа, намагається принаймні забрати його тіло, щоб кремувати за індуїстським обрядом, бо індуїсти вважають, що тільки так його душа зможе звільнитися від тіла. Судячи зі свідчень, які опублікував Le Monde, непалець був далеко не єдиним трудовим мігрантом в Росії, якого заманили у м'ясорубку. Як розповіли у французькому виданні, "сили спецпризначення підготували кордони на виході з молельні. Вони перевіряли і забирали в чотири автобуси тих, хто мали неслов'янську зовнішність, – розповів по телефону Тімур, один з чоловіків, яких посадили в той день в автобус. – Ми їхали півтори години до військової бази. Там нам пояснили, що ми маємо підписати контракт з міністерством оборони. Оскільки я сам опікуюся великою сім'єю, мені дозволили піти з зобов'язанням явитися за кілька днів у військкомат". Забрали близько 250 осіб. За інформацією Monde, шістнадцять не повернулися за тиждень і були взяті до армії. Серед них фіналіст популярного телеконкурсу Мамут Усеїнов, який знімав всі етапи, від арешту до прибуття групи прямо до військового гуртожитку. Це завдяки його присутності ця справа отримала певну увагу. "Того самого дня тільки в Котельниках і їх околицях було два інших рейди на ринках, – пояснила Валентина Чупик, давня захисниця прав мігрантів, яка наразі живе у вигнанні. – З літа їх було десятки по всій Росії". За інформацією, яку зібрав Le Monde, траплялося, що мігрантів заарештовували під вигаданими приводами і, погрожуючи тюрмою, пропонували натомість доєднатися до армії. Окрім того, часто траплялися "випадки маніпуляцій". Так, наприклад, один мігрант з Узбекістану розповів, що у жовтні прийшов до адміністративного центру на околиці Москви для продовження дозволу на роботу. Там усюди були оголошення про набір до армії, а до відвідувачів ставилися незвично "майже ввічливо". Коли чоловік, який для публікації назвався Сарваром, подавав документи, працівниця центру дала йому на підпис кілька паперів ніби для завершення процедури щодо дозволу на роботу, і попросила поспішити з підписанням. За десять хвилин до нього підійшли поліцейські і заявили: "Тепер ти один з нас, хочеш чи ні". Сарвар зрозумів, що серед паперів, які він поспіхом підписав, був контракт з російським міністерством оборони. Після звернення до посольства Узбекистану і юристів чоловік з'ясував, що той контракт ні до чого його не зобов'язував, а був радше декларацією про наміри. "Я знаю, як захистити себе, я розмовляю і читаю російською, – пояснив він Le Monde. – Але що може відповісти хтось більш вразливий, коли йому кажуть, як казали мені, що він підписався і більше не може відступити?" Він також сказав, що "двадцять років я все робив законно, я платив податки. Я переніс все: конфіскацію паспортів роботодавцями, невиплату зарплат, погрози, поліцейське насильство… Але я не уявляв, що вони можуть досягти такого рівня цинізму", – процитували у Le Monde. Огляд підготувала Софія Петровська, "ОстроВ"